Звертання — це слово чи словосполучення в реченні, до якого звернена мова. Наприклад: Галино, дівчино, чом сумна ходиш, до мене не говориш ?
Звертання може стояти на початку, в середині і в кінці речення. Воно відокремлюється комою чи знаком оклику, якщо стоїть на початку речення; комами з обох боків, якщо стоїть у середині речення; й комою від попередніх слів, якщо стоїть у кінці речення.
Якщо звертання стоїть у кінці окличного речення, то після нього ставиться знак оклику, якщо в кінці питального —знак питання.
Наприклад: Тату, гляньте —лев, як зачарований (О. Довженко); Фанні, чого ти плачеш? (І. Франко); Весно, ох довго ж на тебе чекали! (І. Франко); Не ображайся, Кириле Петровичу, що я тобі екзамен влаштував; це на краще, будеш знати, що сказав Довженко (А. Хижняк); Спи, маленьке, до зорі! (М. Рильський); Зашуми, Дніпре, розкажи мені, як здіймав ти гори-хвилі у грозові дні (В. Коломієць); Навіщо, вітре, хвилі підіймаєш? (Т. Шевченко); Є цікаві новини, Романе (М. Канюка); Іди, моя ластівко! (Марко Вовчок); Шевченку! Відгук дум своїх чи чуєш ти у нашім співі? (М. Рильський).
Звертання найчастіше виражається кличною формою іменника: Зоре моя вечірняя, зійди над горою (Т. Шевченко). У реченні може бути кілька звертань, наприклад: Весно красна! Любі мрії! Сни мої щасливі! Я люблю вас! (Леся Українка); Спасибі тобі, Стьопо, спасибі Вам, Терентію Йосиповичу, спасибі тобі, Валю! (О. Корнійчук).
При звертанні можуть стояти пояснювальні слова. Таке звертання називається поширеним, наприклад: Цвіти, моя Вітчизно молода, безмежна, непоборна, яснокрая! (А. Малишко); Рости, рости, моя пташко, мій маковий цвіте! (Т. Шевченко).
Особовим займенником у сучасній літературній мові звертання ніколи не виражається. Іноді в експресивному мовленні зустрічається звертання, виражене особовим займенником у формі другої особи однини і множини. Воно має вульгарний відтінок. Наприклад: Слухай, ти. Ну, ти, нахабо (І. Рябокляч). Звертання властиві різним стилям мовлення: офіційно-діловому, розмовно-побутовому, художньому, епістолярному. В офіційно-діловому мовленні звертання найчастіше вживається в офіційному листуванні, в усному мовленні — в промовах, бесідах, диспутах та ін. Вибір відповідної форми залежить від характеру і стилю документа. Так, у дипломатичній та офіційній сферах вживаються звертання добродію, пане, пані, іноді — колего.
Звертання до неживих предметів часто вживається в художній літературі. Наприклад: Хлюпни нам, море, свіжі лави! О земле, велетнів роди! (П. Тичина).
У фольклорній мові часто вживаються пестливі, зменшувальні звертання. Вони можуть бути ускладнені приклад-ками-епітетами. Наприклад: Іди, сонку, в колисоньку. Приспи мою дитиноньку. Сонку, дрімку, голубоньку! Приспи мою дитиноньку (пісня); Ой, устань, устань, пан-господар. Ой засвіти свічку ясненькую. Побуди челядь красненькую (нар. тв.); Відкривай гарячі груди, Мати-земле (М. Рильський).
